В останній період ми стали свідками того, як змінюються можливості бібліотек, їхнє місце і роль в культурному, науковому, освітньому розвитку суспільства. Бібліотеки, в тому числі й ті, що обслуговують дітей, активно опановують інформаційні технології, впроваджують інновації, програмну діяльність, змінюють пріоритети, розширюють соціальне партнерство. Йде процес удосконалення традиційного на набутому досвіді та засвоєння всього нового, прогресивного.

Ключовими напрямками діяльності бібліотек в роботі з користувачами-дітьми є підтримка і розвиток дитячого читання у співпраці з соціальними партнерами та забезпечення виконання інформаційних запитів за допомогою як традиційних носіїв інформації, так і новітніх технологій і Інтернету.

 

РОЛЬ СІМЕЙНОГО СЕРЕДОВИЩА

У ВИХОВАННІ ДИТИНИ

Сім’я – це основна соціальна інституція, відповідальна за якісну підготовку дітей до опанування життєвої компетенції. Родина має право розраховувати на допомогу держави у реалізації конституційних прав і гарантій щодо отримання дітьми якісної і доступної освіти, водночас потребує порад, дотримання яких забезпечить цілісність і неперервність освітнього впливу на дітей.

 

З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

 

Оскільки мета виховання підростаючого покоління – формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Покликані допомагати в цьому питанні і бібліотекарі.

 

Без гарної бібліотеки школа не зможе виконати на високому рівні ні виховну, ні освітню функції. Василь Сухомлинський писав: „Школа – це насамперед книги, а виховання – насамперед слово, книга й живі людські стосунки”. Тому досягнення ефективних результатів в питанні прищеплення дітям потреби в постійній самоосвіті, розвитку уяви, вихованні гармонійно розвиненої особистості можливі за умови тісної співпраці вчителя, бібліотекаря й родини. Сьогодні викликає занепокоєння стан родинних стосунків в сучасних молодих сім’ях.

​

На сьогоднішній день виділено наступні основні напрямки діяльності бібліотек на допомогу батькам:

1.  Підвищення рівня психолого-педагогічної культури батьків.

2.  Знання сучасної дитячої літератури і відродження традицій сімейного читання.

3.  Використання інтернет-ресурсів з даних питань.

4.  Безпека дітей в Інтернеті.

5.  Робота з батьками дітей з особливими потребами.

 

Забезпечити якісну співпрацю бібліотекарів та сімей заради дитини мають наступні чинники:

1.  Інформаційні ресурси (фонд та доступ до Інтернету).

2.  Комфортність приміщення та відповідний дизайн (включаючи спеціальні інформаційні зони для батьків та дитячі ігрові куточки або кімнати).

3.  Компетентність бібліотекаря та його комунікабельність.

Виховання дітей в сім’ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об’єктивні (неповна сім’я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб’єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники.

 

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: І - педагогічно неспроможні, ІІ- педагогічно пасивні та ІІІ - антипедагогічні.

 

Перша група – сім’ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у виховання дітей, проте роблять це невміло. Їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

 

Друга група – сім’ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфліктні.

За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

 

Третя група – сім’ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім’ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють в сім’ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, - сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки можна мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова „не можна”, тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

 

    Виявляється, що більшість батьків усе ще схиляються до думки щодо пріоритету інтелектуального розвитку малюка. Розвитку ж особистісних, зокрема вольових, якостей дітей надають меншого значення.

 

Тому варто сприяти вихованню у батьків розуміння доцільності змістити акценти з проблеми формування навчальних умінь дітей на проблему культивування їх особистісного буття, на збалансованість таких основних життєвих тенденцій, як прагнення до:

 

- самореалізації (вміння актуалізувати свої потенційні можливості, проявляти свої здібності);

- саморозвитку (вміння діяти як саморегульована система, довіряти своєму індивідуальному досвіду);

- самозбереження (вміння допомагати собі, керуватися правилами безпечної життєдіяльності, чинити опір руйнівним для здоров’я впливам).

 

Читання – це високе мистецтво, це внутрішній діалог між людиною і книгою, який потребує роботи розуму і серця, за що дає незабутні враження і знання. Цей процес вимагає високої розумової активності, розвиває читацький талант, без якого неможливий талант оповідача. Саме цього часто бракує сьогоднішнім дітям.

 

Становлення читача – процес довготривалий і важкий. Адже потрібно вникати у прочитане, аби виникли власні думки. Не варто заставляти дитину читати насильно – у неї повинен виникнути власний інтерес до книги, бажання її прочитати без всякого стороннього натиску.

Скільки книг може прочитати людина за своє життя? Соціологи вважають, що від 8 до 10 тисяч. Врешті, якщо бути повними оптимістами і вважати, що кожного дня можна прочитати одну книгу, то за 70 років середньостатистичного життя загальна цифра складе 25,5 тис. книг.

 

Психологи вважають, що прищепити любов до книги та читання можливо лише до 9 років. Пізніше це зробити складно, іноді практично неможливо.

 

Бібліотекарі повинні знати і надавати поради батькам щодо розвитку у дитини любові до книги:

 

•  розмовляйте, наспівуйте та грайте з дитиною;

•  щоденно знаходьте час (30 хв.) для читання дітям;

•  вибирайте книгу для читання разом з дитиною (в книгарні, в бібліотеці);

•  забезпечте дитину необхідною і різноманітною літературою (в т.ч. і саморобною книжкою);

•  читайте помірковано, емоційно і з задоволенням;

•  читайте знову і знову (те, що подобається і не набридає дитині);

•  читайте усюди і завжди (у поїзді, у парку, в поліклініці, на пляжі);

•  не примушуйте дитину читати (шукайте шляхи зацікавлення дитини книгою);

•  не приховуйте від дитини своєї зацікавленості її читанням, обговорюйте разом зміст книги.